Поради батькам дітей з ООП

        Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

·        Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

·        Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

·         Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

·        У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

·        Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

·        У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

·        Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

·        Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

·        Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

·        Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

·        Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

Пам'ятка для батьків,

які збираються віддавати дитину до дитячого закладу

Пам'ятка для батьків, які збираються віддавати дитину до дитячого закладу:

1. Розкажіть дитині, що таке дитячий сад, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов в дитячий сад.

2. Коли ви йдете повз дитячий сад, з радістю нагадуйте дитині про те, як йому пощастило — восени він зможе сюди ходити.
3. Поговоріть з ним, як з дорослим. Поясніть, що він буде ходити в садок, де багато дітей, з якими можна грати, і багато нових і цікавих іграшок.
4. Розкажіть йому, що дорослі , з якими він там зустрінеться, будуть гратись, співати й танцювати з ним, читати йому книжки, розповідати казки і завжди у всьому допоможуть.
5. Скажіть, що тепер вранці вся родина буде відправлятися на роботу: тато — на свою, мама — на свою, старший брат або сестра — до школи, а він — у дитячий садок, а після роботи мама або тато прийдуть за ним і заберуть додому.
6. Ознайомтеся з майбутньою вихователькою, помічником вихователя. Обов'язково скажіть вихователю, а краще залиште йому письмову пам'ятку, де перерахуйте: нелюбимі страви, продукти і ліки, що викликають алергію; номери телефонів для зв'язку з вами в екстрених випадках.
7. Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності, він буде там робити. Чим докладніше буде ваша розповідь — тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк, коли піде в дитячий сад. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було йому заздалегідь "обіцяно", — він відчуває себе впевненіше.
8. Поступово, протягом літа, влаштовує режим дня дитини подібний до режиму дня у дитячому садку, особливо якщо це стосується раннього вставання - не пізніше восьмої години ранку. Після обіду ваш малюк повинен спати  або хоча б полежати з книгою або з іграшкою. Підготуватися до сну слід не пізніше 21 години.
9. Корисно навчити користуватися горщиком. Відучити його від  пляшечки з соскою. Постарайтеся навчити малюка самостійно їсти ложкою і пити з чашки.
10. Поговоріть з дитиною про труднощі, які можуть виникнути у нього в дитячому садку. Обговоріть, до кого в цьому випадку він зможе звернутися по допомогу, і як він це зробить. Наприклад: "Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи:" Я хочу пити ", і вихователь дасть тобі води.

11. Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на його першу вимогу і так, як він хоче. Поясніть, що в групі буде багато дітей і іноді йому доведеться почекати своєї черги.

12. Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, ділитися з іншим дітям.
13. Познайомтеся з іншими батьками та їхніми дітьми. Називайте інших дітей у присутності вашого малюка по іменах. Запитуйте його думку про нових друзів.
14. Вводити дитини в нову ситуацію треба поступово. А, прощаючись, обов'язково скажіть, що повернетеся за ним. Як правило, багато дітей через кілька днів звикають до нових умов.
15. Коли ваш син або дочка вперше відправляться в садок, не забудьте дати йому з собою свою іграшку: звична тепла річ, що пахне будинком, буде діяти на малюка заспокійливо, це для нього частинка дому.
16. Не забудьте так розпланувати свій час, щоб повністю звільнити собі першу пару тижнів, щоб зі свого боку допомогти дитині плавно пройти адаптацію в садку.
17. На перших порах намагайтеся приділяти своїй дитині потрійну увагу вдома і на прогулянках, нагадуйте ввечері йому про садок, про дітей, про вихователів. Найголовніше — не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Не дратуйте дитини своїми сльозами і нервозністю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи. Якщо у мами не виходить бути витриманою, краще довірити татові відвести дитину в садок.
18. Постарайтеся бути терпимими в період адаптації дитини до дитячого садочку, не шкодуйте часу на емоційно-особистісне спілкування з дитиною, заохочуйте відвідування дитячого саду дитиною. Пам'ятайте, що дитячий сад — це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.

Адаптація дітей раннього віку до перебування в ЗДО

«Підготовка дитини до вступу в ЗДО»

Прихід у дитячий садок - перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Основною складовою успішної адаптації є забезпечення своєчасної психологічної підготовки батьків та дітей ще до моменту відвідування дитячого закладу. Отже, з метою профілактики дезадаптації педагогами групи, яку в майбутньому буде відвідувати дитина, або практичному психологу бажано відвідати родину майбутнього вихованця і познайомитися з дитиною та умовами сімейного виховання.

Готовність малюка до відвідування садка - поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального.

Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до 3 років. Але у будь-якому віці - це різка зміна звичного способу життя, по-чаток нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей.

Приблизно за місяць, а то і раніше, до відвідування ЗДО батькам можна порекомендувати починати готувати дитину морально - розповісти про те, що таке дитячий садок, хто туди ходить, що там відбувається, бажано якомога частіше гратися біля нього, щоб малюк звикав до території. Проте одночасно з цим потрібно не перестаратися - не потрібно дуже часто акцентувати увагу на майбутній події, що може викликати у дитини страх і невпевненість у власних силах.

Чимало проблем, які виникають у дитини в період адаптації, можна попередити завдяки роботі з батьками. І її варто розпочинати задовго до приходу малюка в садочок. Доцільно провести бесіду з татом і мамою вже при оформленні ними документів дитини в дошкільну установу. Слід роз'яснити батькам загальні особливості перебігу адаптаційного періоду, його стресогенний вплив на дитину, вірогідність порушень поведінки та погіршення стану здоров'я, тривалість і, головне, надати інформацію про те, що вони особисто можуть зробити для того, щоб цей період пройшов для їхньої дитини якомога легше.

Якщо малюка заздалегідь привчили до режиму дня, який чекає на нього в дошкільному закладі, якщо він уміє проситися в туалет, готовий до не протертої різноманітної їжі, вміє гратися з іграшками, цікавиться ними, здатен хоча б до короткочасного контакту з іншими дітьми, не боїться їх, з довірою ставиться до вихователя, то більшості проблем, пов'язаних з адаптацією, у нього не виникне.

Важливо, щоб батьки усвідомлювали майбутні зміни, турбувались про емоційний стан, який переживатиме син чи донька, залишившись без рідних, розуміли, що дитина почуватиметься впевнено, якщо вона доволі самостійна, може певною мірою обслужити себе й не почуватися залежною від чужих дорослих.

Рекомендації батькам по підготовці до вступу малюка в дитячий садок

- Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми і дорослими: відвідуйте з малюками дитячі парки і майданчики, привчайте до гри в пісочницях, на гойдалках.

- Ходіть з малюком на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як він поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б'ється або ж легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкутий.

- Дізнайтеся розпорядок дня в групі і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня в групі.

- Обговоріть в сім'ї з дитиною, що позитивного є в дитячому садку (нові товариші, багато іграшок і т.д.). Важливо, щоб малюк не боявся, - тоді йому легше звикати. В жодному випадку не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за його неслухняність.

- Дізнайтеся, мабуть в цей садок, ходять діти Ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо в групі у дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше грала вдома або надворі.

- Відвідайте дитячий садок, в той час, коли діти на прогулянці і познайомте свого малюка з вихователькою і дітьми.

- Готуйте Вашу дитину до тимчасової розлуки з Вами і дайте їй зрозуміти, що це неминуче тільки тому, що він вже великий. Настройте дитину на мажорний лад.

- Вселяйте малюку, що це дуже здорово, що він доріс до дитсадка і став таким великим.

- Не віддавайте дитини у розпалі кризи трьох років.

- Не обговорюйте при малюку проблем, що хвилюють вас, пов'язані з дитячим садком.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині час відкривати щось нове, цікаве, незнайоме.

2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, на-магається вступити в контакт. Він не просто віднімає іграшку - у свого «колеги», а «улагоджує» конфлікт словами: «Це моє!».

3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти і пережовувати, миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.

Нові умови можуть стати для малюка надто сильним подразником, скувати його самостійність та ініціативу. Батькам слід говорити про вступ до дитячого садка як про подію радісну й очікувану, демонструючи малюкові впевненість і віру в добрий перебіг подій. Адже діти переймаються настроєм батьків, і надалі емоційний стан малюка визначатиме хід усього перебування протягом дня в дитсадку.

«Криза 3-х років»

Звикання до дитячого садка співпадає з кризою 3-х років. Криза 3-х років - межа між раннім і дошкільним дитинством, це один із найскладніших моментів в житті дитини. Це - зруйнування , перегляд старої системи соціальних відношень, криза виділення свого "Я". До 3 років батьки найчастіше спостерігають серйозні зміни в своїй дитині: вона становиться егоїстичною, впертою, капризною. В цей період проходить важливий психічний процес вираження свого "Я", це спроба дитини самостійно подовжити психологічну "пуповину", навчитися багато робити самому і намагатися вирішувати свої проблеми.

Перший симптом, яким характеризується надходженням кризи - виникнення негативізму. Коли говорять про дитячий негативізм, то його потрібно відрізняти від звичайної неслухняності. При негативізмі вся поведінка дитини йде врозріз з тим, що пропонують дорослі.

При різкій формі негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на різну пропозицію, зроблену авторитетним тоном.

У ряді авторів гарно описані подібні експерименти. Наприклад, дорослий підходячи до дитини, говорить авторитетним тоном: " Це плаття чорного кольору " і отримує відповідь "Ні, воно білого кольору". А коли говорять: " Воно біле ", дитина відповідає " Ні, чорне ". Намагання протиставляти, намагання зробити навпаки по порівнянню з тим, що йому говорять, це і є негативізмом.

Симптомами кризи трьох років являється впертість та капризування.

- Період впертості та капризування починається з 18 місяців і, як правило, закінчується ця фаза до 3,5 - 4 років.

- Пік впертості приходиться на 2,5 - 3 році життя.

- Хлопчики більш впертіші ніж дівчата, але дівчатка більш капризніше, ані ж хлопчики.

- В кризовий період приступи впертості і капризування трапляються у дітей по 5 разів на день, а у деяких дітей до 19 раз!

- Якщо діти в 4 роки все ще продовжують часто впиратися та капризувати, то скоріше всього мова йде про "фіксовані" приступи впертості, істеричності, як зручним способом маніпулювати дитиною своїми батьками.

Впертість слід відрізняти від настійливості. Наприклад, якщо дитина хоче мати річ, але не може відразу отримати її. Вона добивається, щоб це було виконано і необхідна річ була віддана дитині. Це не впертість. Впертість - це така реакція дитини, коли вона настоює на чомусь не тому, що їй цього дуже сильно хочеться, а тому що дитина цього потребувала. Вона настоює на своєму.

Криза 3-х років необхідна. Вона - рушійна сила розвитку, своєрідний етап змін і провідної діяльності дитини. Батьки не повинні боятися її, це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв самоствердження в новій віковій якості вказує на те, що в психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку її особистості і адаптивних здібностей.

А зовнішня "безкризовість", яка створює ілюзію добробуту, може бути хибною, свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін. Таким чином, не потрібно боятися кризових проявів, найнебезпечнішими є проблеми нерозуміння.

Основне завдання батьків - виваженими діями пом'якшити прояв кризи. Допомогти дитині вийти з неї, не тримаючи в душі негативних якостей: адже впертість - це найвища ступінь виявлення волі, вередливість - демонстрування власної значущості для інших, відчуття свого "Я", егоїзм (в здоровому розумінні) - почуття власної гідності, агресивність - крайня форма почуття самозахисту, замкненість - неадекватна форма прояву здорової обережності, тобто необхідних для вживання в суспільстві якостей. Малюк мусить вийти із кризи з позитивними якостями. Головне завдання батьків і педагогів - не допустити закріплення її крайніх проявів.

Рекомендації батькам:

- Не придавайте великого значення впертості і капризуванням. Прийміть до відома приступ, але не дуже хвилюйтесь за дитину.

- Під час приступу впертості, капризування будьте поряд з дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте.

- Не намагайтеся в цей час що-небудь навіювати своїй дитині. Лаяти і бити дитину в цей період не можна ні в якому випадку - це ще негативніше вплине на вашого малюка.

- Намагайтеся бути в поведінці з дитиною наполегливі. Якщо ви сказали "ні", залишайтеся і далі при цій думці.

- Не здавайтеся навіть тоді, коли приступ у дитини протікає в загальногромадських місцях. Частіше всього допомагає тільки одне - взяти малюка і відвести.

- Істеричність і капризування потребує глядачів. В цьому випадку необхідно використати різні відволікаючі маневри, тим самим вивести дитину з громадських місць. Постарайтеся схитрити . (Наприклад, що там за вікном робить котик? Ой, яка в мене гарна іграшка, книжка, намистинка).

Як підтримати дитину

Обговорюючи поведінку дитини, підкреслюйте, що загалом ви задоволені нею. Наприклад: "Ти зробив кілька помилок, хоча в цілому поводився чемно". В такий спосіб батьки дають малому зрозуміти, що помилки можливі, але їх цікавлять насамперед успіхи дитини, а не її "проколи".

Частіше вживайте слова, які "працюють" на розвиток "Я-концепції" малюка та відчуття його адекватності й значущості. Робіть це у двох напрямках: частіше демонструйте дитині ваше задоволення від її досягнень та намагань; навчайте дитину самостійно розв'язувати різноманітні задачі, даючи їй установку "Ти можеш це зробити".

Дуже важливо подбати про створення ситуацій з гарантованим успіхом. Пам'ятайте: успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах.

Спілкуючись із малюком, частіше використовуйте гумор, особливо, якщо дитині важко розв'язати якусь проблему чи завдання.

І не забувайте про врахування індивідуальних особливостей сина чи доньки (її характеру, темпераменту).

 

 

 

 

Порадник для батьків щодо

 трудового виховання дітей

- залучати дитину до трудових справ сім'ї якомога раніше;

- за дитиною старшого дошкільного віку закріпити постійні обов'язки, за виконання яких вона має бути відповідальною;

- не допускати відхилень від встановлених дорослим вимог, щоб не давати дитині приводу до ухиляння від своїх обов'язків;

- не карати дитину працею: праця має приносити радість та задоволення;

- учити дитину працювати, прищеплюючи їй елементарні навички культури трудової діяльності - раціональні прийоми праці, правильне використання знарядь праці, планування та завершення трудового процесу;

- не давати дитині непосильних доручень, але доручати роботу з достатнім навантаженням;

- не підганяти дитину, чекати, поки вона закінчить роботу сама;

- завжди дякувати дитині за допомогу чи старанно виконане доручення;

- не забувати хвалити дитину за ту роботу, яка вимагала від неї особливих зусиль.

У ході оволодіння дітьми новими трудовими навичками звертайте їхню увагу на те, що вміння самі собою не з'являються: «Доки не впріти, доти не вміти», «Не кажи — не вмію, а кажи — навчусь», «У невмілого й руки не болять», «Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися», «Не святі горшки ліплять, а прості люди», «Не одяг красить людину, а добрі діла», «Для всякого діла потрібні знання», «Кожний майстер колись був невмілий». А прислів'я «Зробив діло — гуляй сміло» є влучним акордом для завершення трудового доручення.

Роль батьків у вихованні працелюбності

Звичайно, виховати самостійну, організовану та працелюбну дитину неможливо лише в стінах дитячого садка. Адже особистий приклад і участь батьків у трудовому вихованні дітей має величезне значення.
         Коли діти усвідомлюють свої обов'язки та набувають практичного досвіду, у них з'являється впевненість у своїх силах та можливостях, готовність працювати. Вони із задоволенням виконують свої обов'язки, допомагають молодшим братикам чи сестричкам. Спостерігаючи, як працюють дорослі, діти радо разом з ними прибиратимуть приміщення, пратимуть, готуватимуть, працюватимуть у саду і на городі. Потрібно, щоб знаряддя праці, якими користуються діти, відповідали їхнім силам і можливостям, а дитячу працю супроводжував оптимістичний, радісний настрій.

Для того щоб діти любили працю, щоб вона поступово стала для них потребою, необхідні міцні трудові навички, які формуються лише у результаті повсякденного вправляння. Якщо набуті навички стануть сталими, а обов'язки усвідомленими, то їх систематичне виконання у дитячому садку переросте у звичку.

Формування правильної вимови у дітей — це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати зверненне до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним. В роботі з дітьми (а особливо з тими, що вже мають порушення мовлення) велику увагу необхідно приділяти розвитку функції дрібних м’язів рук. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини.

Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін. Рівень розвитку дрібної моторики — один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення. Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання.

Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують його до оволодіння навичок письма.

З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та молодшому дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (наприклад “Сорока”), не забувати про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання та розстібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т. п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитком дрібної моторики та координації рухів руки має стати важливою частиною підготовки до школи.

Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців рук повинні приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх-вправах має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей даного віку. Необхідно пояснювати значення тих чи інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати сприятливий емоційний настрій.

Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати мовлення вашої дитини, можна запропонувати малюкам наступні завдання:

• Розминати пальцями пластилін, глину.
• Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики.
• Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.
• Стискати та розтискати кулачки.
• Робити м’які кулачки, які можна легко розжати і в які дорослий може просунути свої пальці; та міцні, які не розтиснеш.
• Двома пальцями руки (вказівним та середнім) “ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони біжать. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.
• Показувати окремо тільки по одному пальчику.
• Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.
• Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею.
• Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.
• Нанизувати великі ґудзики на нитку.
• Зав’язувати вузлики на мотузці.
• Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки.
• Закручувати шурупи, гайки.
• Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.
• Складання матрьошок.
• Малювання у повітрі.
• Ігри з піском, водою.
• Малювати, розфарбовувати, штрихувати.
• Різати ножицями.

Важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є пальчикова гімнастика. Ці ігри дуже емоційні, їх можна проводити повертаючись з дитячого садка, сидячи в черзі до лікаря, у транспорті та, звичайно, вдома. Вони дуже захоплюючі і сприяють розвитку мовлення та творчої діяльності. “Пальчикові ігри” начебто відтворюють реальність навколишнього світу – предмети, тварин, людей, їх діяльність, явища природи. В ході “пальчикових ігор” діти, повторюючи рухи дорослих активізують моторику рук та мовлення.

“Пальчикові ігри” – це інсценування яких-небудь рифмованих розповідей, казок з допомогою пальчиків. Багато ігор потребують участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях “праворуч”, “ліворуч”, “вгору”, “вниз” і т.п. На початку та вкінці гри необхідно включати вправи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути поглажування від кінців пальців до долоні, легке потрушування, помахування руками.